ЭЛИНА СВЕНЦИЦКАЯ ● ЖИТТЯ ПО КЛАПТИНКАХ

 ***

 

Це життя по клаптинках збирали ми всі.   

Чорний дим над домами зникає потроху.

Ми в Донецьку жили, ми в Слов’янску жили,

Наші душі розсипані смертним горохом.

 

Як з самої землі, із самісіньких жил,

Із самісіньких м’язів, нап’ятих пітьмою,

Вийшов чорний вогонь і пішов через світ –

Від нечистої правди до неправди святої.

 

Досить,  досить  гарматних атак на птахів,

Бо коли б ми могли, як птахи б відлетіли –

Ми в Шахтарську жили, ми в Луганську жили,

Ми хотіли додому, додому хотіли.

 

Гущавина війни поглинає нас всіх

Серед площі порожньої в місті чужому.

Ми в Слов’янську жили, ми в Донецьку жили,

Ми хотіли додому, додому, додому.

А від дому лишилися тільки ключі.

Перемога – безрука, огида – без краю.

Україна стоїть в європейській ночі,

Смолоскипом високим палає, палає.

 

 

***

Братики мої, лебедики,

Де ви линули-були?

Ви снігами позаметені,

Хробачками  полягли

 

У колиски, повні холоду,

Там, де змерзла кропива,

Там на всі чотири сторони

Не кінчається війна.

 

Чи зігрію, чи зігріються

Бідні стебла кропиви

В цих руках, чи вітром хилиться

Світ, розквітлий на крові?

 

Ой летіть,  летіть,  лебедики,

По залізних по світах…

Очі завтра як підвести нам,

Коли в світі стид і жах?

 

Ой летіть, летіть над кривдами,

Кропивою вас зів’ю.

Чому кожен в цьому світі

Любить кривдоньку свою?

 

Кривдонька  донькою кинутою

Просинається вночі –

Спить земля, життям розіп’ята,

Сплять загублені  ключі,

 

Голоси, розкуті мукою,

І поламані слова.

Як сестричка ваша люба,

Вас одягне кропива.

 

***

Мамо, мамо, ти послухай

У степу на видноті,

Чи не твоя це дитина

Плаче в смертному житті?

Ось і ніженьки побиті

Йдуть до річки, йдуть на дно.

Мамо, мамо, сонце вийде –

Що побачить тут воно?

В тиші вранішній зловісній,

Коли сором навіть спить –

Подивись, маленьке лихо

Виростає кожну мить ,

І тече холодний потяг,

І в пітьмі зникає Бог,

І злітаються хвороби

До біленьких кісточок,

Серед тихого свавілля,

Серед вільного виття –

Мамо рідна, мамо бідна,

Чи ти бачиш кров життя?

Що під тихим небом світу

Серцем стукає в імлі…

Пропадають твої діти,

Мамо, на твоїй землі.

 

 ***

 

Це життя по клаптинках збирали ми всі.   

Чорний дим над домами зникає потроху.

Ми в Донецьку жили, ми в Слов’янску жили,

Наші душі розсипані смертним горохом.

 

Як з самої землі, із самісіньких жил,

Із самісіньких м’язів, нап’ятих пітьмою,

Вийшов чорний вогонь і пішов через світ –

Від нечистої правди до неправди святої.

 

Досить,  досить  гарматних атак на птахів,

Бо коли б ми могли, як птахи б відлетіли –

Ми в Шахтарську жили, ми в Луганську жили,

Ми хотіли додому, додому хотіли.

 

Гущавина війни поглинає нас всіх

Серед площі порожньої в місті чужому.

Ми в Слов’янську жили, ми в Донецьку жили,

Ми хотіли додому, додому, додому.

А від дому лишилися тільки ключі.

Перемога – безрука, огида – без краю.

Україна стоїть в європейській ночі,

Смолоскипом високим палає, палає.

 

 

***

Братики мої, лебедики,

Де ви линули-були?

Ви снігами позаметені,

Хробачками  полягли

 

У колиски, повні холоду,

Там, де змерзла кропива,

Там на всі чотири сторони

Не кінчається війна.

 

Чи зігрію, чи зігріються

Бідні стебла кропиви

В цих руках, чи вітром хилиться

Світ, розквітлий на крові?

 

Ой летіть,  летіть,  лебедики,

По залізних по світах…

Очі завтра як підвести нам,

Коли в світі стид і жах?

 

Ой летіть, летіть над кривдами,

Кропивою вас зів’ю.

Чому кожен в цьому світі

Любить кривдоньку свою?

 

Кривдонька  донькою кинутою

Просинається вночі –

Спить земля, життям розіп’ята,

Сплять загублені  ключі,

 

Голоси, розкуті мукою,

І поламані слова.

Як сестричка ваша люба,

Вас одягне кропива.

 

***

Мамо, мамо, ти послухай

У степу на видноті,

Чи не твоя це дитина

Плаче в смертному житті?

Ось і ніженьки побиті

Йдуть до річки, йдуть на дно.

Мамо, мамо, сонце вийде –

Що побачить тут воно?

В тиші вранішній зловісній,

Коли сором навіть спить –

Подивись, маленьке лихо

Виростає кожну мить ,

І тече холодний потяг,

І в пітьмі зникає Бог,

І злітаються хвороби

До біленьких кісточок,

Серед тихого свавілля,

Серед вільного виття –

Мамо рідна, мамо бідна,

Чи ти бачиш кров життя?

Що під тихим небом світу

Серцем стукає в імлі…

Пропадають твої діти,

Мамо, на твоїй землі.